„Швидка допомога“ у Черкасах сьогодні — це 20 медичних бригад, які обслуговують 250 викликів щодоби. Переважно, допомога потрібна хворим із серцево-судинними хворобами. Більшість викликів надходить із 18.00 до 24.00 години. Дітей до трьох років обслуговує лише одна лікарська бригада — у Черкасах катастрофічно не вистачає педіатрів. Власне, лікарів „Швидкої допомоги“ бракує загалом: фельдшеру, що прибув на виклик, доводиться іти до хворого з валізкою ліків, електрокардіографом та дефібрилятором. Пішки (бо не працює ліфт) підійматися з усім цим на 5-7-9 поверх. Потім — шукати сусідів, щоб допомогли спустити ноші з хворим до карети „Швидкої“. Крім того, фельдшер ніколи не знає, що може чекати його за дверима квартири хворого — „Швидку“ викликають під час кримінальних „розборок“, сімейних сварок…
„У фельдшерській бригаді „Швидкої“ має бути принаймні два фельдшери, у нас же таких бригад, де на чолі стоїть лікар, лише три, — констатує головний лікар Станції Швидкої допомоги м. Черкаси Владислав Свириденко. — Ці бригади виїжджають на більш складні виклики. Бригад, у складі яких — лікар та фельдшер — 12. Кадрову проблему „Швидкої допомоги“ можливо вирішити — за умов затвердження Черкаською міською радою відповідного фінансування. Крім того, нам необхідні кошти на обладнання, більшість якого вже потребує негайного оновлення. Це дихальна апаратура (закуплена ще у 1990-х роках), дефібрилятори та електрокардіографи, що швидко зношуються через постійне транспортування, необхідно закупити пульсоксиметри (прилади, що допомагають визначати критичність стану пацієнта). Останні два роки коштів на це нам не виділяли зовсім, хоча один електрокардіограф коштує не так вже і дорого: 10-15 тисяч гривень. Лише 8 — з 22 авто „Швидкої допомоги“ ще не виїздили свій ресурс, решту можна сміливо списувати. У деяких містах до міського бюджету систематично закладаються витрати на купівлю 2-3 авто для „Швидкої“ — таким чином, її автопарк поступово оновлюється без великих витрат із бюджету“.
За останньою статистикою, один виклик „Швидкої“ обходиться у 150 гривень (якщо банально поділити загальні витрати — на ліки, пальне, зарплати — на загальну кількість викликів). У валізці „Швидкої допомоги“ є все необхідне, щоб надати невідкладну допомогу будь-якому хворому: її укомплектовано 144 медпрепаратами. Суто на ліки під час одного виклику у середньому витрачається до 5 гривень. Хоча цифра ця відносна: комусь потрібен укол анальгіну, а комусь — тромболітики, одна ампула яких („Металізе“) коштує до 16 тисяч гривень. Проте ця одна ампулка може врятувати хворого від гострого інфаркту — введення препарату протягом 6 годин від початку симптомів розвитку інфаркту (серцевий біль, що не зникає після прийому „Нітрогліцерину“), допомагає його уникнути. Допомога абсолютно безкоштовна — придбання дорогого препарату фінансується з бюджету розвитку міста. Цьогоріч черкаською „Швидкою“ було проведено вже 24 догоспітальних тромболізиси, що врятували життя хворим людям. Лише в день нашого візиту до черкаської „Швидкої допомоги“ їй довелося провести три тромболізиси: настав сезон загострення серцево-судинних хвороб.
Як розповіла черговий диспетчер Валентина Петренко, у ці дні „Швидкій“ найчастіше доводиться виїжджати на складні випадки загострення серцевих хвороб, гіпертонічних кризів, порушення серцевого ритму, нападів астми.
Телефон у диспетчерській не замовкає ні на хвилину. 10% викликів „Швидкої“ — це бомжі, алкоголіки, наркомани. Багато самогубців, які вішаються, ріжуть вени, стрибають з висоти, іноді кидаються під поїзд.
„Нещодавно дівчина порізала себе ножем — робила харакірі, — розповідає Валентина Петренко. — У тяжкому стані доставили до лікарні, а вдома у неї залишилась дворічна дитина… Ось і сьогодні — зателефонувала дівчина, спитала, скільки кубиків повітря треба ввести у вену, бо вона не хоче жити…
Полаялися сусіди — і сусід сусідові викликає бригаду швидкої психіатричної допомоги. На „сусідські війни“ загалом викликають частенько — останній раз у Дахнівку, де сусіди посварилися, і хтось в когось почав кидати цеглою.
Іноді навіщось хочуть насолити не сусідам, а саме „Швидкій“ — хочуть перевірити, як швидко вона працює…“.
Є кілька черкащан, яких давно знають і диспетчери, і головний лікар „Швидкої“, і керівництво міського Департаменту охорони здоров’я (куди ці люди пачками приносять скарги на роботу „Швидкої“).
„Один дідусь викликає бригаду „Швидкої“, а коли приїжджаємо, він спокійно їсть борщ або приймає ванну, — розповідають лікарі. — Він не критично хворий, просто хоче до себе уваги. Якщо до нього не приїжджають — пише скарги до Департаменту“.
Виклик „Швидкої“ закінчується госпіталізацією хворого у 18% випадків — і це не лише тому, що лікарям „Швидкої“ вдається самим забезпечити усю необхідну допомогу хворому.
„Є категорія постійних хворих, що викликають нас, бо закінчилися пігулки, а у поліклініку йти не хочеться, — пояснює Валентина Петренко. — Ми уже давно впізнаємо їх за голосами, знаємо по прізвищах… У більшості випадків нас дійсно використовують у якості пересувної поліклініки“.
„Ось дивіться — надійшов виклик: хворий три дні удома, болить нога, до лікаря не звертався, — говорить головний лікар Станції Швидкої допомоги м. Черкаси Владислав Свириденко, з яким ми розмовляємо вже у диспетчерській. — Або телефонують так: я кілька днів кашляю — переживаю, чи немає пневмонії — приїдьте, послухайте, перевірте. Навіщо йти до поліклініки чи витрачатись на таксі до травмпункту? „Швидка“ приїде, відвезе… У цивілізованих країнах існує чіткий розподіл на швидку допомогу (при станах, що потребують негайного втручання — таких, як інфаркт чи інсульт) і невідкладну допомогу (при некритичних станах), на яку хворий може розраховувати протягом 1 години. Наразі ми працюємо над проектом рішення черкаської міської ради стосовно розподілу викликів черкаської „Швидкої допомоги“ на швидку і невідкладну. Це потрібно передовсім нашим хворим: поки бригади „Швидкої“ пороз’їжджалися по викликах, частина яких є зовсім не терміновими, допомога може знадобитись людині у значно тяжчому стані. „Швидка“ не повинна виконувати невластиві для неї функції таксі, витверезника, поліклініки на колесах“.
„Ми тут уже працюємо і як психологи, нічні співрозмовники, — додає диспетчер Валентина Петренко. — Є самотні старенькі люди, що постійно телефонують нам ночами: „Я одна живу, розумієте? Я живу одна! Поговоріть зі мною“. — І ми говоримо…“.