Понеділок, 05 грудня 2016
На заводі «ЗИС»

Історія експлуатації цих агрегатів починалася ще до революції, коли царственні особи увели їх, американські і німецькі, у свій побут у кількості 28 штук на всю Російську імперію.

Потім на цілих три десятиліття про них забули, а повернення не було фейєричним, адже сам товариш Сталін не розгледів у цій техніці беззаперечної доцільності. Та що Сталін, коли вже на початку 1960-х ними користувався весь цивілізований світ, а в СРСР - лише 5% сімей. І не тому, що не було. Просто «гомо советікус» довго не хотів ділити свої мізерні житлові квадрати з чималими шафами, які, до того ж, гарчали так, що дітям було лячно, а дорослі з вразливими нервами як прокидалися, то довго потім крутилися в режимі «робить-виключився». І ще не одну п’ятирічку похвалитися їх наявністю в своїх квартирах могли лише партійні начальники, дипломати, артисти, відомі спортсмени та інші представники народної еліти: ті, одним словом, хто мав можливість ізолювати «монстрів» на окремій кухні або у віддаленій кімнаті. Йдеться, звісно, про холодильники.

Засіки з моторами

Перші радянські побутові холодильники, стильною рисою більшості яких пізніше стала заокруглена форма корпусу, ні потужністю, ні товщиною металу, ні головне - надійністю, не поступалася танкам. І нічого дивного: спочатку їх складали на військово-промислових і тракторних заводах з відходів виробництва. Тобто робітники, які до цього давали країні індустріальну й оборонну техніку, раптом почали займатися побутовою. Виходило майже як у анекдоті: як не мордувалися в часи конверсії заводчани раніше секретного підприємства, складаючи за інструкцією м’ясорубку, виходив кулемет. Аж доки майстер не розгледів приписку: «до потрібних розмірів довести напильником».

Довоєнна історія «машин заморожування й охолодження» була дуже короткою. За урядовим дорученням у 1939 році на Харківському тракторному заводі випустили першу партію «ХТЗ-120», 300 штук. Усього ж упродовж майже двох наступних років їх з’явилося щось близько чотирьох тисяч. За формою - невеличкі прямокутні 120-літрові «ящички» мали металеву внутрішню камеру, теплоізолювалися деревною повстю (войлоком) і герметичністю похвалитися не могли. Утім, для 180-мільйонної країни цифра ця настільки мізерна, що йдеться лише про сам факт.

А ось вже в 1945 році на заводі «Газоапарат», що згодом став Московським заводом холодильників, розпочали виробництво малесеньких 45-літрових агрегатів «Газоаппарат» абсорбційного типу на водоаміачній суміші. Можна сказати, що цінність цих, фактично - «діючих моделей» - в новаторських технологіях, адже такий тип холодильників чудово себе зарекомендував і під різними марками випускався ще довгі десятиліття. Між іншим, «Газоаппарат» сконструювали як справжнього універсала, адже він міг холодити, працюючи не лише на електроенергії (яка ще й в 1950-х була далеко не скрізь), але й гасі, тобто керосині.

Спробую уникати технічних моментів, бо не всім вони цікаві, та кілька пояснень, а саме - про типи холодильників, доведеться зробити. Бо тут - ціла еволюція в мініатюрі, ті самі «дві гілки», які 500 мільйонів років тому одних землян вивели на суходіл, а інших залишили в морі.

Перші - абсорбційні. Недолік один, зате суттєвий: ненажерливість електроенергією. Переваги - відсутність рухомих деталей, а значить - більшості пошкоджень, працюють тихо і можуть на різних джерелах. Найвідоміші «представники виду» - «Дон», «Ладога», «Ленинград», «Морозко», «Оренбург», «Садко», в УРСР - «Кристалл», «Славутич», «Украина».

Другі - компресорні, найпоширеніші у світі. У Радянському Союзі чітко зафіксували день їхнього якщо не народження, то «зачаття»: 7 вересня 1949 року. Тоді вийшла Постанова Ради Міністрів з дорученням «Минавтопрому («ЗИС») и Минавиапрому (г.Саратов) организовать производство домашних компрессорных холодильников с герметичным холодильным агрегатом на фреоне-12 емкостью 80 и 120 литров с программой 120 и 60 тысяч штук в год соответственно». При цьому, саратовці мали займатися маленькими холодильниками, а москвичі - великими. Саме за документацією і при безпосередній участі «зісівців» у наступні роки з’явилися перші компресорні холодильтники марок «Днепр», «Донбасс», «Наст», «Ока», «Орск», «Саратов», «Свияга» и «Юрюзань».

Треті, що як підвид вже практично зникли, - переносні термоелектричні. Первісток народився в 1956 році у Великих Луках на Псковщині і нарекли його казковим іменем «Морозко». Згодом робили їх у Києві, Москві. на Уралі. З’явилися «Веста», «Кроха», «Кварц», «Комфорт». Технічна складова цих мініатюрних агрегатів охолодження була такою: для зниження температури використовувалися термоелементи з напівпровідників, функції випарників виконували холодні спаї термоелементів, конденсатором слугували гарячі спаї, тепло відводилося через поверхню стінок. З цієї причини той таки «Морозко» не зовсім відповідав власному імені, адже прикріплений до стіни, непогано грів маленькі кухні «хрущовок».

PTs 1

Холодильники 1960-х: дальній план (за наближенням) - «Украина», «ЗИЛ-Москва-ДХ-3м», «Саратов ДХ-175»; ближній план - ліворуч «ЗИЛ-Москва-КХ-240», праворуч «Ока»

 

З часом холодильні агрегати почали різнитися не лише концептуально, але й «за місцем розташування». Найпоширенішими, звісно, були ті моделі, які стояли на підлозі. Однак, у 1960-х прибалти, які завжди косилися у бік Заходу, взялися за настінні зразки. Спочатку у Ризі розробили моделі для залізничних вагонів-ресторанів, однак вони виявилися настільки вдалими, що стали справжнім порятунком для малогабаритних кухонь, тож і перебралися туди. «Ліга» і «Сарма» стали величезним дефіцитом та вартували того, аби за ними, якщо без блату, полювати не один рік. Тоді «Лігу» пощастило придбати й батькам моєї дружини. Фантастичний агрегат: за 50 років експлуатації - одна чи дві дозаправки фреоном і оновлення фасаду «під сталь». Коли через перепад напруги «гавкнув» компресор нашого «головного» трирічного холодильника ну ду-у-же відомої марки, майстер милувався тією «Лігою» як жид краківським злотим. А стосовно нових холодильників сказав - як відрубав: їхнє придбання - чистої води лотерея і ім’я бренду - це лише шильдик на панелі.

До речі, після того, як на Ризькому вагонобудівному заводі згорнули виробництво такого обладнання, аналоги спробували випускати на «ЗІЛі», та далі експерементальних зразків справа не пішла. Мабуть, далися взнаки підходи до того, що називають «культурою виробництва». Утім, це лише моє припущення.

Тоді ж у литовському Алітусі і Ленінграді налагодили виробництво холодильних «сейфів», які вмонтовувалися у меблеві бари. Одні були компресорними, інші - абсорбційними, та широкої популярності вони не набули, як в принципі не мали такої у спільноті будівників комунізму капіталістично-ворожі спецвідсіки для алкоголю. Зазвичай у його зберіганні довше години наші люди взагалі не бачили сенсу.

«ЗИС-Москва». Легенда радянського холодопрому. Це як «Победа» для шанувальників ретромашин, «Звезда-54» - поціновувачів старої радіотехніки чи довоєнний «ФЭД» для фотолюбителів: функціональність за сучасними мірками близька до нуля, зате як душу гріє! «ЗІСи» сходили з конвейєра Московського автозаводу в 1950 - першій половині 1956 років, а потім «С», тобто Сталіна, замінили на «Л» - Ліхачова, однак на дизайн це ніяк не вплинуло. А він, між іншим, був «запозичений» з американського «General Electric», і лише ближче до 1960-х радянські інженери спромоглися радикально змінити зовнішній вигляд агрегату та розробити власні версії компресорів.

Найвідомішим «москвичем» сталінських часів став «ЗИС-Москва ДХ-2» обсягом 125 літрів, перша партія яких надійшла в столичні магазини в лютому 1951 року. А в 1960-му на підприємстві налагодили випуск гіганта «ЗИЛ-Москва КХ-240» з об’ємом охолодження 240 літрів. Він став першим експортним вітчизняним холодильником, іза кордоном не просто продавався, а за його партіями стояли в черзі понад 50 країн! Цінувалася, насамперед, надійність апаратів, які однаково добре працювали і в спекотному Алжірі, і у вологому Північному В’єтнамі, і на просоленій карибським бризом Острові Свободи...

Компресорні холодильники першого покоління були однокамерними (тобто без окремих морозильних відділень), температура в них фактично не регламентувалася, а в експлуатаційних реаліях на верхній полиці становила – 3-4 о С. Внутрішня камера виготовлялася з полірованої сталі, а у якості теплоізолятора спочатку використовували мінеральну вату, а пізніше - скловолокно. Компресор кривошипно-шатунний, низькообертовий (1500 об/хв) з горизонтальним валом і зовнішньою підвіскою. Ось і все: загалом нехитра «конструкція холоду» ще довгі десятиліття вірою й правдою служила людям і виявилася надійнішою за «державну конструкцію» самого СРСР.

В другій половині 1960-х холодильники стали невід’ємною складовою побутово-технічного простору радянських сімей. Не в усіх вони були, зрештою, не всім були й потрібні, та тенденція не залишала сумнівів: мине ще одна п’ятирічка і міська складова європейської частини Країни Рад укомплектується холодильними агрегатами майже цілковито.

Та й не лише міська. На прикладі своєї родини безапеляційно стверджую: тоді ж холодильник пішов на черкаські села. Не масово, та все ж. Мій дідусь, цікавий до усіляких технічних новацій, довгенько накопичував капітал і в 1963-му, чи може роком пізніше, придбав таки «Днепр», який зовні дуже нагадував «ЗИЛ», але при цьому був стовідсотковим «українцем». Цього лобатого красеня я дуже добре пам’ятаю, адже він велично поставав у старій хаті вже й у новому тисячолітті. Цікава оказія трапилася з тим агрегатом. Купити то він купив, але й на фініші хрущовських часів у Скородистику, що неподалік Іркліїва, не було електрики. Не знаю, чи скрізь, чи тільки на тому кутку, де мешкали Петро Якович з Євдокією Мартинівною, бо й село те більше нагадувало хутір, але не було. Тож і жили вони надією, що теж невдовзі заспівають життєствердну пісню ще сталінської доби «зашумели, загудели провода, мы такого не видали никогда». А не співалося ще довго і красивезне городське чудо техніки використовувалося, як банальний загашник для борошна, солі і консервів.

Пригадую, у дошкільному дитинстві мене страшенно дратувала одна обставина: власноруч відкрити той «Днепр» мені було несила. То вже інше питання, на якого дідька, але скільки б каші я не їв задля цієї світлої мети, як би не тягнув за ручку-дугу - ніяк. В усьому повинним був механізм замка, що зачиняв дверцята намертво. Не одна трагедія трапилася в країні через оті замки, адже мало хто викидав старі холодильники. І діти, граючись у піжмурки, залазили в середину, а вибратись звідти після того, як клацнув механізм, вже не було жодних шансів. Стався такий випадок і в Черкасах... З цієї причини у 1964 році від механічних замків відмовилися спочатку в США, а згодом - і в усіх країнах. Їх замінили на магнітні і гумові ущільнювачі.

Попит стабільно перевищував пропозицію і холодильники почали випускати мало не в усіх союзних республіках. Більшість таких брендів вже ніхто й не пригадає, лише історія за звичкою зберегла їхні назви: «Бакы», «Чинар» з Азербайджану, «Ярна», «Кодры», «Гиочел» з Молдавії, «Самарканд» з Узбекистану, «Снежинка» з Таджикистану... Коли потреби населення були повністю задоволені, а трапилося це щастя десь у середині 1970-х, на 11 з 31 заводу країни виробництво холодильників було згорнуто. З потужних неросійських марок на ринку залишилися лише «Минск», «Днепр» і «Донбасс».

Слід сказати, що з’ясувати віхи становлення цього сегменту техніки нашого виробництва видалося справою непростою. Трохи допомогли два томи Української Радянської Енциклопедії, видані, відповідно, на початку 1961 та 1964 років. З першого з них дізнаємось, що «підприємства УРСР випускають холодильники «Дніпро» на 165 літрів та «Україна» на 45 літрів» і в 1959 році їх разом було зібрано 91934 штук, а в 1960-му - 117 тисяч. З другого - що на теренах республіки таке виробництво налагоджене у Дніпропетровську, Василькові та Мелітополі.

Наступні десятиліття минули вже з тенденцією масового оновлення холодильного «парку» населення. У 1980-х з’явилися перші моделі третього покоління, а ще - з різними витребеньками, як-то холодильні шафи-вітрини з прозорими дверцятами, морозильні камери типу «стіл» для вмонтовування у горизонтальні поверхні стандартних кухонних меблів, чи ось, наприклад, муромський девайс «Ока-6» з опцією «прохолодні напої», які можна було отримувати так само, як і з вуличних автоматів з газованою водою, але без монетки. Для того, щоб наповнити компотом чи соком склянку (напої, звісно, треба було заздалегідь залити в спеціальну внутрішню ємність), нею достатньо було трохи натиснути на клапан.

І хто тоді міг би повірити, що мине ще зовсім небагато часу, і 80% представників цієї потужної індустрії зникнуть з ринку назавжди, а обсяги виробництва, приміром, дуже популярних «Оки» і «Саратова» впадуть до 2-8%. Що державу, яка ще недавно сама «охолоджувала» пів-світу, заполонить техніка з компресорами, зробленими у країнах так званого «третього світу»?
Безперечно - краса, тобто в нашому випадку дизайн - страшна сила. А краса, як відомо, вимагає жертв. Тож і жертвуємо, кому скільки під силу, на техніку, вік якої у рази коротший. ніж у її попередників. Такий він, сучасний прогрес...

Новини

Виталий Портников: Это была не драка. Это был неверный расчет.

15 листопада, 2016

В мире только 8 человек богаче нардепа Мельничука

30 жовтня, 2016

Казанский: в "ЛНР" 2 года воевали за зарплаты в 5 раз меньше, чем при "фашистах"

29 жовтня, 2016

Горбатюк: Генпрокуратура готовится выдвинуть новые обвинения экс-министру Лукаш

29 жовтня, 2016

Боевик "ДНР": Убитых россиян даже не хоронили

29 жовтня, 2016

Окупанти зазнали значних втрат під Авдієвкою

28 жовтня, 2016

РФ розмістила в Криму ракетний комплекс «Калібр», що може вразити будь-який об'єкт України – ГУР

28 жовтня, 2016

Нелегитимная Госдума РФ пригласит на свое заседание террористов

20 жовтня, 2016

Порошенко не потиснув руки Путіна у Берліні

19 жовтня, 2016

СБУ поймала админа сепаратистских групп в соцсетях (Видео)

19 жовтня, 2016

Группа INFORMNAPALM нашла подтверждение переброса спецназа РФ под Мариуполь

10 жовтня, 2016

СБУ затримала російського шпигуна

10 жовтня, 2016

Новый "распятый мальчик": сеть взорвало видео с безумным рассказом боевика ДНР

10 жовтня, 2016

Українські війська залишаються у Станиці Луганській

09 жовтня, 2016

Популярне

Останні статті

Виталий Портников

Виталий Портников: мне не жаль Константина Аркадьевича Райкина и я не считаю, что его вопль о помощи стоит хоть какого-то серьезного внимания

30 жовтня, 2016
Міський голова Черкас Анатолій Бондаренко

Мер Черкас задекларував 7 авто при 26 тисячах гривень доходів

30 жовтня, 2016
Грынив

БПП предлагает ограничить доступ к электронным декларациям чиновников

29 жовтня, 2016
Артемий Троицкий

Артемий Троицкий: "герой из моторолы – как из говна пуля. И внешне жутковатый тип, и по деяниям – давно должен был на сковородке в аду жариться. Тем не менее, на безрыбье, как говорится, и жопа – соловей"

29 жовтня, 2016
Борис Акунин

Борис Акунин: Владимир Путин оказался менее умным человеком, чем я думал

29 жовтня, 2016
Россия не была переизбрана в Совет ООН по правам человека

Россия не переизбрана в Совет ООН по правам человека из-за военных преступлений в Сирии

28 жовтня, 2016
Путин - продукт пропаганды.

Чем Путин отличается от Гитлера

27 жовтня, 2016
Рінат Ахметов

Топ-10 найбагатших українців. Інфографіка

27 жовтня, 2016
"Фабрика тролів" у Санкт-Петербурзі

У Санкт-Петербурзі "фабрику тролів" закидали "коктейлями Молотова" (Відео)

27 жовтня, 2016
Медведчук

Медведчук відвідав форум у Сочі: сидів у першому ряду з Пєсковим і слухав Путіна, який критикував Захід (фото)

27 жовтня, 2016
Константин Боровой

Константин Боровой: на смену Путину придет еще один Путин

27 жовтня, 2016
Президент Украины Петр Порошенко

Порошенко обвинил Россию в агрессии против независимой Украины

27 жовтня, 2016
Ніхто, хто легально працює в Україні не зможе отримувати зарплату менше 3200.

На що вплине зростання мінімальної зарплати

27 жовтня, 2016

Номери газети у PDF