Улітку в Яремчі проходив Міжнародний математичний конкурс „Кенгуру-2009“. Трьом дітям із Канева, Умані та Драбова випала щаслива нагода взяти у ньому участь, оскільки їхні знання з математики серед дітей Черкащини були визнані найкращими. Керівником цієї групи призначили заступника директора Тальнівського економіко-математичного ліцею Олесю Підлубну. Про цікаві, пізнавальні серпневі математичні дні, які проходили у міжнародному літньому таборі (колишній „Карпатський Артек“) серед розкішних гірських краєвидів, розповідає Олеся Анатоліївна.

— Дев’ять незабутніх днів пролетіли дуже швидко, вони були переповнені різними математичними конкурсами та цікавими екскурсіями. Хлопці і дівчата з Польщі та з вісімнадцяти областей України могли позмагатися за право бути кращим математиком та знайти хороших друзів. Разом із тим мали гарну нагоду добре відпочити, набратися сил і вражень, які так потрібні у новому навчальному році.
— Перед конкурсом діти познайомились. Як це було?
— Усі юні математики зібрались у великій залі, де кожен представив свій район, свій край. Візиткою моїх конкурсантів були: портрет Тараса Шевченка, його намалювала Надійка з Канева; мальовничі краєвиди Софіївки — Богдан з Умані, а річку, що протікає на Драбівщині, — Оля, яка проживає в цьому районі. Було оригінально й гарно.
— А потім був конкурс…
— Так. Дітям давали п’ять завдань із математики, вони розв’язували їх і наступного дня приносили журі для оцінювання, за що отримували бали та нові завдання. І так щодень.
— Мабуть, нудилися від рівнянь та задач?
— Зовсім ні, оскільки різні конкурси, брейн-ринги так зацікавлювали, що не було коли нудьгувати. Хлопці і дівчата здружувалися, спілкувалися між собою польською і українською мовами, запам’ятовували вислови, фрази. У таборі працювала й літня математична школа, де заняття проводили студенти Львівського університету: вчили розв’язувати задачі. Усі учасники мали кепки та жовті футболки з надписом „Кенгуру“. Займалися і спортом.
— Ваша поїздка випала на кінець серпня. У ці дні святкували яблучний Спас. Напевне, ви ходили до церкви?
— Звичайно, цього святкового дійства не можна було оминути, та ще й у тому краї, де така глибока віра. Це було дуже і дуже гарно. До храму йшли всі: від старого до малого, одягнені у вишиванки. Кольори так і грали на сонці, яке осявало плоди землі, а молитва та свята вода додавали сили й віри у Всевишнього.
— Куди ж далі пролягла ваша екскурсійна дорога?
— До Верховини, до музею Івана Франка. Саме тут, у 1906-1914 роках, жив і працював поет. Діти з цікавістю розглядали експонати. Затрималися біля цимбал, навіть грали на старовинному музичному інструменті. А ось на другому поверсі від побаченого в усіх очі розбіглися. Дітей зацікавила волинка — давній музичний інструмент. Усі теж захотіли на ньому заграти. Торкнулися і трембіти, скрипки, сопілки, ліри.
— Якими ще стежками мандрували?
— Стежками Довбуша. Такої сили й моці, як біля величезних камінних скель, названих іменем цього народного месника, ще ніде не відчували. Коли заходили у печери, то здавалося, що переносилися у той час, коли велися бої за народну волю.
Потім, зійшовши вниз, милувалися стрімкою гірською річкою Прут та водоспадом у Яремчі. Купалися в озері Солотвині, їздили на Буковель — відомий карпатський гірськолижний курорт. Побували у центрі Європи, де відвідали музей „Колиба“. Чого там тільки не бачили! Старовинні речі повертали в минуле, а їх там стільки, що й не перерахуєш: гроші різних часів, інвентар, посуд, ключі, каганці різних видів і розмірів.
Та найбільше враження справила тригодинна дорога на Говерлу. Ми вибрали найкоротший похилий шлях. Хто втомлювався, міг відпочити, але діти залюбки і охоче долали крок за кроком. А яке відчуття було, коли сягнули вершини. Хотілося торкнутися хмар, які, здавалося, оповивали нас. Там відпочили, сфотографувались і задоволені повернулися в табір.
— Чим завершились гра і відпочинок?
— Математичною каруселлю. Після цього журі підбило підсумки і назвало переможців — команду з Польщі. Усі вітали польських друзів, раділи разом з ними, а потім увечері зібралися біля смерекового вогнища. Співали пісень, жартували й загадали бажання, щоб знову сюди приїхати і піднятися не лише на Говерлу, а й на вершину цього математичного „Кенгуру“.